Радянські ув’язнені концентраційного табору Ноєнгамме

Tour Jean-Dolidier-Weg 75, 21039 Hamburg, DE

Серед 100 тисяч в'язнів, які перебували в комплексі таборів Ноєнгамме, щонайменше 23 тисячі жінок і чоловіків були громадянами колишнього Радянського Союзу. Багато з них знайшли тут свою смерть.

Author: KZ-Gedenkstätte Neuengamme

6 Stations

Вступ

Jean-Dolidier-Weg 75, 21039 Hamburg, DE

Серед 100 тисяч в'язнів, які перебували в комплексі таборів Ноєнгамме, щонайменше 23 тисячі жінок і чоловіків були громадянами колишнього Радянського Союзу. Багато з них знайшли тут свою смерть.

Мене звати Соломія Романенко і сьогодні я пропоную вам разом зі мною пройти територією Меморіалу і зробити шість зупинок, під час яких я докладніше розповім про радянських в'язнів і їхню долю.

Почати мені хотілося б з короткого історичного огляду:

У 1939 році Третій рейх окупував Польщу. Нацисти депортували польських солдатів і мирних жителів в німецькі концентраційні табори. А 22 червня 1941 Вермахт напав на СРСР. Як повідомляла нацистська пропаганда, таким чином Німеччина почала війну задля знищення Радянського Союзу.

Перших радянських полонених доставили в табір Ноєнгамме вже влітку 1941 року. Відтоді війна проти СРСР розгорталася не тільки на Східному фронті, вона фактично постукала до німців в двері. Відповідно до расистської ідеології СС, радянські громадяни перебували в самому низу табірної ієрархії. У концтаборі Ноєнгамме щодо них вчиняли тяжкі злочини. Наприклад, в серпні 1941 року в таборі були розстріляні 48 військових Червоної армії, відібраних для вбивства через, що вони були євреями.

У листі обергруппенфюрера СС Рейнхарда Гейдріха від жовтня 1941 року згадується: «Згідно з наказом [...], з цього моменту, крім засуджених до смертної кари радянських військовополонених, вихідці з Радянського Союзу надходять до концентраційних таборів також і для роботи». Цей лист легітимізував вивезення мільйонів жінок і чоловіків з окупованих територій СРСР на примусові роботи до Німеччини. Таким чином, з’явилось поняття “остарбайтери”. Однак, саме військовопонені були першими радянськими в’язнями в концентраційному таборі Ноєнгамме.

Про це я розповім вам під час нашої наступної зупинки. Щоб до неї дістатися, перетніть широку площу для переклички або аппель плац. Зліва ви побачите наповнені каменями решітки (габіони). Шостий від входу ряд позначає місце, де знаходився спеціальний табір для військовополонених з Радянського Союзу.

Трудовий табір військовополонених

21039 Hamburg, DE

Тепер ми перебуваємо в задній частині аппельплацу, біля шостого габіону. Тут розташований відповідний інформаційний стенд. Габіони позначають місця, на яких раніше височіли бараки ув'язнених. Вони представляли собою довгі і вузькі дерев'яні споруди.

У жовтні 1941 року СС відокремили барак, де ми стоїмо, від решти табору за допомогою огорожі з колючого дроту. Тут виник так званий трудовий табір для військовополонених, створений спеціально для солдат радянської Червоної армії.

На скількох людей були розраховані бараки?

В одному бараці повинно було розміщуватись 300 людей. Натомість, реальні цифри були набагато вищі: в цей барак офіцери СС зігнали 1000 людей. Червоноармійці потрапили в Ноєнгамме з табору для військовополонених в Вітцендорфі.

Після війни один з німецьких в'язнів табору згадував: «Ця вервиця зі схожих на привидів, здебільшого молодих людей, віком від 20 до 30 років, які через перенесені поневіряння здавалися старими, проминула табірні ворота, перетнула аппельплац і потяглася в приготований спеціально для них ізольований барак, який глузливо називали «трудовий табір для військовополонених».

Щонайменше 652 людини з них не вижили. Це означає, що до липня 1942 року померли більша половина чоловіків - вони вмирали від голоду, від хвороб, від ран, які нічим не оброблялися.

При цьому солдати радянської армії, як і всі інші військовополонені, перебували під захистом Женевської конвенції. Однак Вермахт і СС вели себе по відношенню до них не так, як було прописано. В'язні з Радянського Союзу отримували особливо погане харчування, і поводились з ними навмисно гірше, ніж з іншими ув'язненими. Радянських солдатів-євреїв і політичних комісарів, CC і зовсім цілеспрямовано вишукували і страчували.

Про кілька актів вбивств радянських ув'язнених ви дізнаєтеся більше під час нашої наступної зупинки - біля колишнього арештантського бункера табору. Тюремні камери знаходилися на протилежній стороні аппельплаца - зараз над ними височіє скляний дах.

Арештантський бункер

Jean-Dolidier-Weg 107, 21039 Hamburg, DE

Тепер ми стоїмо біля так званого арештантського бункера. Від колишніх одиночних камер табірної в'язниці до наших днів зберігся тільки фундамент. Його обриси свідчать про те, що в будівлі розташовувалися п'ять вузьких одиночних камер і прохід. На збільшеній фотографії можна побачити, як карцер виглядав раніше. Іноді офіцери СС тримали тут в'язнів протягом багатьох днів.

У серпні 1942 року в Ноєнгамме була доставлена ​​група медичних сестер і лікарів Радянської армії. Їх звинувачували в тому, що в таборі для військовополонених Зандбостель вони нібито вели «політичні розмови». Припускають, що молодих жінок повісили в проході, що вів до камер.

Тим часом війна на Сході набирала обертів, насильство нацистів досягло парадоксальних масштабів і уряд під керівництвом Гітлера перейшов до політики «Остаточного вирішення єврейського питання», що передбачало знищення всіх євреїв. Ще рік тому, у вересні 1941 року, офіцери СС провели в Освенцімі «пробні» отруєння газом: їхніми жертвами стали близько 600 радянських військовополонених. Багатьох з убитих обрали через те, що були хворі або отримали каліцтва на війні.

Керівництво табору Ноєнгамме також отримало отруйний газ «Циклон Б». У вересні 1942 року війська СС почали перебудовувати одиночні камери так, щоб їх стіни, вікна і двері були герметичними.

Нам відомо про дві акції вбивства отруйним газом, які відбулися в перебудованому бункері в 1942 році: там загинули 448 військовополонених з Радянського Союзу. Їх доставили в Ноєнгамме з поліцейської в'язниці Фульсбюттель. Один з колишніх в'язнів табору був свідком того, що відбувається: «Весь табір стояв на аппельплаці, тому що якраз проходила перекличка. Всі ув'язнені повинні були співати пісню: "Вітаємо, щасливі співаки", [...]. У цей час повз нас, по плацу в крематорій, везли тіла вбитих».
Людину, яка про це розповіла, звуть Фріц Брінгман.

Під час наступної зупинки ви дізнаєтеся про нього ще одну історію. Для цього пройдіть в двоповерхову цегляну будівлю з головною експозицією. До речі, в виставковому залі, присвяченому таборам-сателітам Ноєнгамме, ви можете знайти частини оригінального дерев'яного барака.

Радянські військовополонені в таборі

21039 Hamburg, DE

Зараз ми стоїмо в тій частині головної виставки, яка присвячена таборам-сателітам. Тут ви можете побачити стіни бараків, в яких жили в'язні.

Радянські в'язні перебували на найнижчому щаблі табірної ієрархії. Під час війни Радянський Союз був ворогом номер один, а слов'янські народи, згідно з расистською ідеологією нацистів, були «недолюдками». З цієї причини ув’язнені з СРСР отримували ще менше їжі, ніж інші в'язні, і виконували найважчу роботу.

При цьому вони все одно намагалися чинити опір СС і допомагати один одному. Прикладом цього є історія, пов'язана з одним із експонатів в цьому залі. Він знаходиться у вітрині, присвяченій Оснабрюк (другій будівельній бригаді СС). Йдеться про вирізаний з дерева виріб, що за формою нагадує листок або серце.

Цей експонат Меморіальному комплексу передав колишній в'язень Фріц Брінгман. Він працював санітаром в трудовому таборі для військовополонених. Після війни Фріц Брінгман згадував про це так: «У кінці січня 1942 року надійшов санітар СС Бар і передав мені наказ табірного лікаря вбити більш нездатних до праці військовополонених за допомогою ін'єкції. Не замислюючись про можливі наслідки, я категорично відмовився їх вбивати».

Фріц Брінгман відмовився робити ув’язненим смертельні ін'єкції бензину і тим самим запобіг їхній смерті. В якості подяки врятовані радянські солдати таємно вирізали для нього схожий на серце дерев'яний листок.

А що сталося з тими радянськими в'язнями, які пережили ув'язнення в таборі?

Репатріанти зіткнулися з численними складнощами і негативним ставленням з боку своїх співвітчизників. Їм не довіряли і підозрювали у співпраці з німцями. Багато з них знову були взяті під варту в так званих фільтраційних таборах. Там вони повинні були пройти перевірку. Так ставилися не тільки до колишніх радянських солдатів. Вивезені на примусові роботи колишні ув'язнені теж зізнавалися, що після повернення на батьківщину у них були проблеми з пошуком житла, роботою чи навчанням.

Наша наступна зупинка знаходиться в іншій будівлі - на колишньому заводі «Вальтер-Верке». Там я детальніше розповім про примусову працю радянських в’язнів в таборі.
Якщо ж ви хочете присвятити основній експозиції більше часу, можу вам порекомендувати відвідати секцію про групи ув'язнених. Там Ви більше дізнаєтесь про в'язнів з Радянського Союзу і про трудовий табір військовополонених.

Примусова праця

Jean-Dolidier-Weg 107, 21039 Hamburg, DE

Щоб потрапити на колишній збройовий завод «Вальтер-Верке», нам потрібно вийти з будівлі з основною експозицією і повернути ліворуч. Там знаходиться невисока одноповерхова будівля. Блідо-сірі двері ведуть у виставковий зал.

У цій будівлі в роки існування табору розташовувались цехи “Металообробного заводу Ноєнгамме” – дочірнього підприємства власництва виробника зброї Карла Вальтера. В стінах заводу в'язні займалися випуском пістолетів і карабінів.

В даний час тут розміщена виставка про використання примусової праці в оборонній промисловості. У роки війни Німеччина потребувала робочої сили, а в Гамбурзі було розміщено багато важливих у військовому плані промислових об’єктів – наприклад, фабрик, що переробляли метали або нафту. У 1941 році ОКВ, Торгова палата Гамбурга і біржі праці об'єднали зусилля для того, щоб знайти робітників в Східній Європі.

Однією з таких робітниць була народжена в українському Миколаєві Неоніла Курляк. Її вивезли на примусові роботи в віці 16 років. Коли її спроби втекти з робочої команди провалилися, вона опинилася спочатку в жіночому концентраційному таборі Равенсбрюк, а потім в таборах-філіях Ноєнгамме в Вандсбек і Айдельштедте. Там вона змушена була працювати на благо військової промисловості. Ось що вона розповідає про цей час:

«Одного разу одна наглядачка вдарила мене молотком так, що моє обличчя зовсім почорніло. І за що? Я на неї накричала. Подавали оброблені деталі, і я відстала на дві. Через це конвеєр трохи сповільнився».

Неоніла Курляк пережила ув'язнення в таборі і повернулася додому. Вона померла у 2021 році.

Деякі підневільні працівники дуже пізно отримали компенсацію. Гамбург підійшов до цієї проблеми в індивідуальному порядку. У 2000 році Сенат міста ухвалив, «що з мільйонами людей, які під час Другої світової війни (...) повинні були примусово працювати в Німеччині, повелись несправедливо». І Сенат разом з Парламентом запросили колишніх в'язнів з Росії, України, Білорусії і Польщі в Гамбург.
Коли родичі тих, хто колись зазнали переслідувань або ж колишні ув’язнені відвідують Меморіал сьогодні, це часто пов'язано з бажанням вшанувати пам'ять загиблих і згадати про те, що сталося. Наступна наша зупинка – це місце поминання – Міжнародний меморіал. Він розташований значно далі по вулиці Jean-Dolidier-Weg, якщо рухатися в північному напрямку.

Пам'ять

Jean-Dolidier-Weg 39, 21039 Hamburg, DE

Тепер ми стоїмо біля Міжнародного меморіалу зі стелою, недалеко від Будинку пам'яті. Тут проходять пам'ятні заходи, наприклад, на початку травня тут проходить церемонія вшанування з нагоди закінчення війни і звільнення концтабору.

У роки існування табору на цьому місці був город. Тут працював ув’язнений в Ноєнгамме, солдат Червоної армії Саул Кронер. Пізніше він згадував: «Одного разу команда, в якій був я, мала скопати город. Лопата натрапила на обпалені кістки. Ця земля була щедро удобрена прахом».

З 1942 року СС спалювали тіла померлих у власному крематорії табору. Попіл розкидали на території, тому конкретних могил, як це часто буває в інших меморіальних комплексах, в колишньому концтаборі Ноєнгамме немає. З цієї причини сам Міжнародний меморіал є чимось на зразок символічного кладовища.

Загиблим з різних країн присвячений «Шлях націй» – ряд з 22 меморіальних плит. На них викарбувані назви країн, чиї громадяни були в'язнями табору. Тут ви знайдете і плиту з написом «СРСР». Так як ці плити були встановлені в 1965 році, на деяких можна прочитати назви держав, які в даний момент більше не існують. Доріжка, що проходить уздовж стіни, веде до високої стели і скульптури «В'язень на смертному одрі».

Померлих ув'язнених спалювали не тільки в крематорії. На кладовищах Гамбурга зустрічаються масові, часто анонімні, поховання. Так, 652 радянських військовополонених з табору були поховані на кладовищі в Бергедорфі. Після війни уряд СРСР подбав про встановлення для них могильних пам'ятників.

Ви також можете відвідати Будинок пам'яті. На білих полотнах там перераховані відомі нам імена загиблих в’язнів концтабору. Наша екскурсія підійшла до кінця. Дякую за те, що разом зі мною згадали історію радянських в'язнів у таборі Ноєнгамме.